Credo
Сьогодні подивися новини по 1+1, дуже цікавий сюжет про рідні місця Шевченка. Народ стихійно формує вірування та прикмети, пов’язані з культом, застосовую це слово без всякого пафосу і перебільшення, Тараса. Вже стає зрозуміло загальне послання: „Дух Кобзаря з нами, він нас не покинув, попри все він береже Україну та її народ”.
І це великий крок уперед.
Модно серед „інтелігенції” останнім часом було „боротися проти культу особистості”. „Соромитися” величі Кобзаря, намагатися всіляко „знизити йому градус”. Апофеозом стала сумновідома цидулка такого собі „професійного скандаліста” (а казати прямо - класичного „інтелігента-проститутки”) Бузини.
Але все це минуло, „як з білих яблунь дим”. А Батько залишився.
І все ж таки, треба довести справу до кінця. У народному середовищі це вже фактично є, на підсвідомому рівні. Освічені національно-свідомі українці пишуть Пророк з великої літери та без лапок – але все ж таки треба з усією відвертістю сказати: так, це релігія. Національна релігія. Релігія „Україна”.
Так, саме так. Українство можна і треба назвати своєрідною вірою. І це відразу багато пояснює. В українство наверталися, інакше не скажеш, люди, серед яких росіянин Донцов – фундатор та ідеолог українського націоналізму(!), росіянин же Фітільов (Микола Хвильовий) – видатний український письменник (!) та запеклий український націонал-комуніст (!) – перший український нацбол, націонал-большевик, можна сказати
Напівфранцуз – напівмадяр (!) Сосюра – якого відрекомендовувати не треба, гадаю...
Вони і ще багато людей – і не найгірших людей, зауважу, саме навернулися в українство, як у релігію. Як навертаються в юдаїзм, чи стають персами, посвячуючись у мітраістські містерії...
І це не можна порівняти з „обрусєнієм” – бо воно завше було інкорпорацією у російську імперію у різних її формах. Україна ж взагалі донедавна не мала державності, тому навернення в українство несло не корисливі вигоди, а навпаки дуже часто – гнів держав, які панували над нашою Землею. І було саме національним, а не державним чи імперським залученням.
Кожна нація може мати свої пророків. І щаслива та нація, де вони з’являються. Я чув, як один російський націоналіст бідкався: у росіян немає національного поета масштабу Шевченка. Так, за талантом – безсумнівно є. Але вони не національні. Пушкін – це втілення шляхти. А от Шевченко – „плоть від плоті, та кров від крові”. Він з народу та заради народу. Його вірші стали народними піснями, його вірші гарно декламувати під час національно-революційних заворушень. Він більше ніж поет. Він Пророк. І цим все сказано. Всі, підкреслюю, всі його слова лишилися актуальними.
Йому часто закидають „зайву агресію”. Я кажу – це чеснота.
http://sparrow-hawk.livejournal.com/382803.html
Саме такий пророк нам і треба. Оточення ніколи не було і не є добрим до України. „Добренькі” – не виживають. Я не кажу що не було інших пророків та героїв – великих та малих. Але він сфокусував все, що було до нього – і дав імпульс величезної сили всім, хто буде після. Завдяки йому ми почали прокидатися, як нація.
Я розумію, християнам важко це прийняти повністю, у релігійному сенсі :0)
Але я кажу, як язичник – це просто ідеальна постать. Він не просто дав своє слово – він дав його у магічній, сповненій сили поетичній формі. До речі, дуже важлива деталь – його сакральне ім’я збігається з назвою його святого письма – Кобзар. Таким чином пророк і його пророцтва остаточно поєднуються. Існують загальновідомі іконографічні образи – від юнацтва до зрілого віку. У вже існує звичай їх вішати у „красному кутку” у рушниках. Існує дуже вдала, інакше не скажеш, біографія – житіє героя.
Цього не треба соромитися, цьому треба радіти. А як ви думали? Громи небесні? Ні, рідні боги допомагають своєму народові, посилаючи йому героїв та пророків.
Тільки своє – і в плані релігії також – може допомогти вистояти перед чужим. Якщо свого немає – ти вже програв.
http://sparrow-hawk.livejournal.com/111568.html
Тож час справді вшанувати Кобзаря, зробивши його пророком національної української релігії у прямому сенсі. Бо Україна – це велика таємниця. Саме тому у моєму профілі є містичний націоналізм та ukrainian mystic nationalism. І зрозуміти її, впустити її у свою душу, можна лише духовним чином.
У день його народження, напередодні дня його смерті (такий збіг також свідчить про особливий божий задум щодо людини) – який є, скромно зауважу, днем мого народження, кажу на весь широкий Білий Світ:
„Немає Віри крім України, і Кобзар – Пророк Її!”
![[info]](http://p-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
sparrow_hawk) wrote,
