Розбір польотів
Отже, повертаючись до цього та цього.

Хочу говорити до тих, хто мав бажання голосувати за ВО «Свобода», але не зробив цього.

«Я вирішив, що вони не пройдуть, і проголосував за іншу партію/проти всіх/не прийшов на вибори» - таке звичне формулювання, що я, особисто я почув вже від 11 людей. І це ж крапля в море, оці 11 голосів, це лише з мого кола спілкування, 11 з 724. А скільки таких «переляканих» по всій Україні? Я цілковито певен, що взявши загальну кількість таких - ми отримаємо не один відсоток виборців…

І кого звинувачувати таким людям? Тільки себе. «Я боявся…» - от ти і втілив свої страхи, друже. Ти зробив їх дійсністю своїми власними руками. На тобі особисто лежить частина відповідальності за це.

Чому не боялися виборці соціалістів? Тих самих соціалістів, над якими не насміхався тільки лінивий, лідера яких крізь називали юдою? А вони ледь не набрали прохідний бар’єр. Чому не боялися виборці блоку литвина? Всі презирливо посміхалися та стверджували, що на литвині поставлено політичний хрест і йому не слід пхатися знову у публічну політику аби не витрачати дарма кошти і не соромитися. А він взяв свій відсоток і ще матиме «золоту акцію». І хто тепер дурень?

Чому нікого і нічого не бояться виборці комуністів? Це, переважно, старі люди, які живуть за межею бідності. Вони змалку і до похилого віку жили у радянському союзі і вірять у ту ідеологію, як би над ними не насміхалися, як би їх не лякали. І я поважаю їх за це. Вони знову зробили те, що не може зробити молодь, яка виросла та живе у незалежній Україні та (нібито!) поділяє націоналістичну ідеологію. Вони зберегли віру та вірність своїй ідеї та партії. Вони знову старечою рукою просунули свою політичну силу у парламент. Самотужки. Без великих партій та блоків. А ви ні. Так що це саме ці діди та бабусі живі у політичному сенсі. А ви, молоді – політичні трупи. У них є політичне майбуття, на найближчі роки, принаймні – а ви знову можете ліпити на своїх сторінках націоналістичні гасла та розповідати анекдоти про комуняк – переможеним це дозволяється.

І не треба мені казати «ну, я ж все-таки проголосував за нсну/бют». Якщо ти збирався голосувати за Свободу – так і треба було робити. А не виправдовуватися і переходити до «великих проектів». І не кажіть, що «вони ж теж за Україну». Що за дитячий садок. Вони… як би їх назвати, щоб утриматися від лайливих слів… ну, центристи, скажімо. Мейнстрім. Цього, гадаю, ніхто не буде заперечувати. І голосувати за них тому, хто позиціонує себе українським націоналістом, правим, так само безглуздо, як за того ж литвина.

Коли вже навчитеся мислити ідеологічно? Обстоювати свою ідеологію не на словах, а на ділі?

В списку була 1 (одна!) партія, яка позиціонувала себе, як права. Як націоналістична. От всі, здається, умови вже створено. Мейнстрім-«широкі народні маси» голосує за популістів-центристів, лівий електорат за лівих, а правий?... а правого у нас, виявляється, немає, хлопчики та дівчатка. Не виріс з пелюшок. Боягузи у нас націоналісти. Боягузи, які дрижать за свій дорогоцінний голос і так бояться, щоб він, не дай же ж боже, не пропав. Боягузи, які не вірять у власну перемогу – а потім ще дивуються, коли у неї не вірять всі інші. Боягузи та маловіри, які дозволяють себе залякати, які ведуться на різні «розводки» з боку електоральних конкурентів, на «жахастики» та багато значущі натяки з приводу фінансування партії, зокрема. Які звертають увагу на дріб’язок – і не помічають великого.

Я не є членом жодної парті чи громадської організації. До ВО «Свобода» у мене, як у приватної особи, у самого багато питань, так би мовити. Але я, називаючи себе українським націоналістом, не сприймаю це, як прості слова. Як красиве гасло, що можна кинути козирною картою на стіл при бесіді «за політику», вразивши співрозмовників – і ніяк не застосовувати у реальному житті. У реальних своїх вчинках.

Облишивши все несуттєве, голосування за ВО «Свобода» - це лакмусовий папірець для правого електорату України. Це іспит для українських націоналістів (чи тих, хто себе такими вважає). І вони, у більшості своїй, цей іспит гучно провалили. Продемонструвавши всім, що правих, як реальної політичної сили, що може висунути свою партію, принаймні, як парламентську опозицію – немає. І не важливо як ви, особисто, ставитесь до парламентських методів політичної боротьби чи до сучасної «демократії» в цілому. Тут питання принципу. Питання демонстрації віри у свої ідеї та вірності цим ідеям, про що я вже говорив.

Ліві сили у нас такі є. Комуністичні. А правих, націоналістичних, не існує. Ліві будуть представлені у парламенті. Знову. Як вже багато років. А праві - ні. Ось такий перекіс у нас на політичному фронті. Центр є. Лівий фланг є. А правого - немає. Хтось ще дивується, чому країна тяжіє до «совка»? Можу вас запевнити, що ситуація і не зміниться, поки для балансу не буде серйозної правої сили. І всі ті, до кого звертався на початку цього запису, мають знати: вони самі, своїми власними руками поклали ще одну цеглинку в укріплення «совку» в Україні. З чим їх і «вітаю».

Це гіркі слова – але я їх сказав. І своїм друзям, у тому числі. Бо дружба – це не солодка брехня. Це правда.

Я сподіваюся, що хоч для когось це буде уроком на майбутнє.

сrosspost to ua_nazionalism