сказка от Львёнки - sunny_lioness

 

ОСЬО

Вона безпосередньо стосується мого попереднього запису.

Тому що, може, хтось чогось не розуміє. Чому от я настільки впевнений та послідовний у антимігрантській політиці. А я просто дослухаюся до мудрості свого Роду. Не тільки як язичник, але й просто як українець, як вірний син свого племені.

А де вона, мудрість мого народу? Ота багатюща скарбниця, що дбайливо накопичувалась пращурами протягом тисячоліть, у надії на те, що нащадки зрозуміють, а не пропустять повз вуха? Вона у мові народу, у його казках, співах, переказах і думах.

І зараз розповім я вам казочку про зайчика-побігайчика, лисичку-сестричку та півника-козаченька.

Жив собі зайчик у своїх хатинці. Хатка, може, і невелика – але своя і затишна. Жив собі – горя не знав. Але от лиса угледіла хатку, і собі її захотіла. Але ж зайчик двері замикав, як всередину потрапити? От лиса прийшла під вікно і плаче: ой, я така нещасна, ой, я така бідна. Ой, свого кутка немає, голівоньку мені притулити ніде. Ой, пусти господарю добрий та мене тільки нічку перебути. Пожалів її зайчик та пустив. А лиса, як вже всередину потрапила – то йти вже нікуди не схотіла. І так вже сама на чужому добрі почала ґаздувати, що бідасі-зайчику довелося з власного житла втікати, поки цілий. А лиса собі лишилася, і раділа, сама жила та ще й ціле кубло лисенят в затишну хатинку привела.

А зайченя-сіромаха по лісу блукає – правди шукає. І кого тільки він не просив – і вовчика-братика, і ведмедя-бурмила, і кабана-іклана – жоден лисиці ради не дав.

І тільки коли зустрів він півника-козаченька – от тоді вже лисиці стало непереливки. По півник з загарбницею розмови розводити не став. Він знав, як з такими впорядкувати – гострою шабелькою.

І тільки тоді зайчик свою хатинку собі повернув.

Так от, шановні хлопчики та дівчатка, всі ви розумні і всі ви сіль цієї казки вже зрозуміли, маю надію.

А для тих, хто ще пережовує, зроблю ще один натяк: Косово. Чи марсельське гетто, скажімо.

У наших народних українських казках – все. Нічого вигадувати не треба. Все вже сказано. Тільки вмій почути – і зрозуміти. Не знаю, хто як – а от я дуже уважно в дитинстві казочки наші читав.

От чому я казав – і знову кажу словами з видатного нашого фільму „Така пізня, така тепла осінь”, що вийшов у рік мого народження: це – наша Земля, і ми тут люди.

Наш народ і наша Земля – це найбільший скарб. Буде це – все буде. Не буде цього – нічого не буде. Зникнемо з лику земного.

Той, хто принаджує на нашу землю чужинців – той ворог. Отак, просто і чесно. Без недомовок і напівтонів. Це принципово. Бо цим він краде майбутнє моїх дітей та онуків. Цим він закладає годинникові бомби маленьких та великих „косово”, які може вибухнуть через покоління – але неодмінно вибухнуть. А мені цього не треба. І це я буду обстоювати все життя.

Ми повинні забезпечити існування нашого народу і майбутнє для білих дітей

Жила-была маленькая серенькая уточка. Она была подранком, дробь охотника повредила ей крыло, и поэтому она почти не могла летать. Но она очень хорошо плавала и ныряла, была замечательной добытчицей – и всегда оставалась сытой.

Она жила на большом озере, где обитали многие другие птицы: утки, гуси, лебеди…

Но вот наступила осень. Стая собралась – и улетела в тёплые края. Улетели и остальные птицы. А маленькая уточка осталась. Она не могла лететь. «Вот и всё» - думала она – «Скоро придёт морозная зима – и тогда я погибну»

Маленькая серенькая уточка не знала (как не знали этого и другие птицы, звери и даже люди, со всеми своими хитроумными механизмами), что в недрах Земли, на многих километрах в глубину, в эти самые минуты подходят к своему завершению процессы, начавшиеся миллиарды лет тому назад… когда на этой планете ещё не было ни уточек, ни растений… да и никакой органической жизни вообще. Когда-то давно что-то похожее передвинуло Гольфстрим и заставило отступить из Европы великие ледники. Но сейчас всё случилось гораздо глобальнее. И быстрее.

Суша колебалась, как море. Где были горы – стали долины, и наоборот. Ирония судьбы: тёплые края, куда улетели все родичи маленькой серенькой уточки, практически мгновенно превратились в ледяную пустыню, убив всех своих теплолюбивых обитателей. А вот в родных местах теперь стало жарче, чем в тропиках.

Маленькая серенькая уточка выжила. На месте тихого небольшого озера теперь плескалось необъятное пресное море. В тёплой воде бурно размножалась рыба и водоросли. Корма было вдосталь, а по водной глади носило плавучие острова – куски дёрна, пронизанные переплетёнными корнями трав и кустарников.

Маленькая серенькая уточка думала, что осталась одна – но вот однажды заметила вдалеке фигуру сородича: кто-то нырял, раз за разом, наедаясь мелкой серебристой рыбёшкой. Это был селезень, такой же бескрылый подранок, как и она сама.

Прошло совсем немного лет, и на залитых золотом заходящего солнца водах пресного моря наблюдатель (если бы такой нашёлся, конечно) смог бы заметить несчётные тысячи тёмных точек. Утиное племя. Они уже никуда не собирались улетать.

Ішов дiд лiсом, а за ним бiгла собачка,

та й загубив дід рукавичку.


чудові ілюстрації до казочки :0)

если уж речь зашла о ретроспективе - вот ещё один "пересказ старой сказки на новый лад" :0)

Сказ о трёх братьях, колдуне Кромахи и Тёмном Патрике

когда-то, в самом начале своей жжизни, я пересказал несколько сказок

вот одна из них

сегодня вспомнилась

сказка про бабая :0)

Alice In Wonderland, Vogue December 2003, Models: Natalia Vodianova

чудесная фотосессия "Вог" по мотивам "Алисы" :0)

yanamar малює от такі чудові казки. але вони залишаються у неї в комп’ютері, тому що видавництва не поспішають друкувати українську дитячу книжку

теплою видалася та зима 2008-го року...пияки по дорозі з корчми додому не замерзали у глибоких снігах і Харон з Аїдом відверто харилися. обидвоє харилися, сидячи на набережній Стіксу, баламкаючи ногами в каламутній воді і файкуючи Пріму без фільтра, котру лишив Харонові в подяку за переправу старий гуцул Микола. чого душу гуцула занесло в грецьке пекло? та бо якраз перед тим як преставитисі сидів та й читав Одіссею і глибоко вник в грецьку міфологію...хоронило Миколу всьо Жаб’є, трембіти повідали про його відхід в лучче царство усій Чорногорі.

розказав мені schpop, а я вам передаю :0)

чергова казочка від Валькірії :0) а то вже я хвилюватися почав %)

читати тут

http://diversey-ua.livejournal.com/93885.html

піарю, бо воно того варто %)

via ce_xu

http://diversey-ua.livejournal.com/85613.html

зе бест! :0)