дякую друзям, що нагадали про цю дату
З одного боку я, як слов’янин, як поборник збереження Традиції від навали глобалізації, що знищує і кордони і національні культури, звісно підтримую збереження неповторних культур слов’янських народів. Зокрема, я прибічник збереження і всілякого розвитку нашого „кириличного мовного сектору”. Не слід піддаватися на оманливу спокусу „включення у західноєвропейський культурний контекст”, яку просувають ті, хто рекламує перспективи переходу на латинку. Це був би лише ще один крок на шляху до втрати свого унікального обличчя, до бездушної механістичної вестернізації. На щастя, реальних перспектив переходу на латинку наразі ніяких, це безплідний прожект.
З іншого боку, подивимося, що нам пропонують святкувати. Фактично, це церковне свято, день пам’яті християнських святих Кирила та Мефодія.
По-перше, це відразу прив’язує подію до „православного дискурсу” – а разом з тим, майже невідворотно, до „панславізму імперського штибу”(що активно використовують різноманітні „заєдинщики”, які грають на руку кремлю). Це мене, українця і принципового прихильника світської держави (а саме такою і є Україна, якщо хтось призабув), ясна річ, не влаштовує, категорично.
По-друге, годі вже ставити знак рівняння між „слов’янином” та „православним”. На дворі вже давно не середньовіччя, вже ніхто в світі не мислить такими категоріями. Слов’янство, слов’янська культура значно ширше і багатоманітніше за будь-які „прокрустові ложа” канонів будь-якої церкви. Чому слов’яни - язичники, агностики, атеїсти... та хоч буддисти, зрештою, мають йти у хвості християнського „локомотиву”? а саме так і відбувається. Церква „осідлала” це свято (звісно, вона почувається господарем становища, адже це її святі) і використовує його не так для пропагування слов’янської культури, як для самопіару, активного нагадування суспільству про своє існування і, нібито, „величезну заслугу у збереженні культури слов’янських націй”.
І отут ми підходимо до дуже цікавого питання. Чи велика ця заслуга? Чи була вона взагалі? Чи, можливо, церква зіграла у словенських культурних процесах як раз негативну роль?
День називається „слов’янської писемності та культури”. Гаразд, спочатку до писемності. Офіційна версія стверджує, що „великі рівноапостольні вчителі” принесли таким от темним слов’янам грамоту. Що Кирило „під ключ” розробив слов’янську абетку (чимало запозичивши при цьому від грецької). Просто отак взяв – і вигадав. Але ж відомо про „євангеліє писане руськими письменами”, яке було у вжитку перших християн – слов’ян у поселеннях в Криму задовго до Кирила (тобто задовго до його „геніального винаходу”). Відомо про „дошки судові” на яких „слов’янськими літерами” (а не кирилицею, звісно, якої тоді і бути ще не могло, і не латинкою) були записані закони, по яким правили суд слов’янські язичницькі племена, що мешкали на території сучасних Чехії та Словакії. Відомо, зрештою, про „чєрти та рєзи”, письмена, що використовувались у давній язичницькій Русі. Існує гіпотеза, що то й були „слов’янські руни” – але про них збереглися лише згадки, дуже дякуємо нашій „героїні”-церкві, яка протягом століть нещадно знищувала язичницькі артефакти – але так і не змогла до кінця перемогти душу народу, завдяки чому язичництво вилилося у „феномен двовір’я”.
І отут, задавши кілька „вельми незручних запитань” стосовно слов’янської писемності, ми підходимо вже до другої складової назви „свята” – „слов’янської культури”.
Що принесли слов’янам „великі рівноапостольні вчителі”? Вони принесли нам візантійську культуру, культуру православно-імперську, культуру, ідеалом якої була і є (і це не втомлюються підкреслювати апологети візантійства, особливо російські) „симфонія влад” – релігійної та державної, церкви та автократора-самодержця. Так, прибічникам оцієї культури слід їх славити. Але навіщо це робити нам, слов’янам? Візантизм – то не наше. Слов’янська культура збереглася до наших днів в автентичних народних джерелах, в обрядах, піснях, казках та легендах, в наших народних ремеслах, писанкарстві, вишиванці та у багато чому іншому... ось де джерело нашої, саме слов’янської культури. Ось що треба зберігати. А церква, яка так лицемірно сьогодні „турбується про слов’янську культуру”, протягом століть цю самобутню культуру нищила, борючись з найменшими проявами „мерзенного язичництва”... все, що збереглося – збереглося не завдяки, а в протиріч політиці, яку майже тисячу років проводила християнська церква на землях слов’янських народів.
Збереження та примноження слов’янської культури, нашої писемності, зокрема – це дуже важлива справа. І вона потребує свого „червоного дня календаря”. Але ніякі „великі рівноапостольні” не мають до цієї святої справи жодного стосунку.
кросс-пост до
![[info]](http://p-stat.livejournal.com/img/community.gif)
ua_nazionalism та
ridna_vira![[info]](http://p-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif)
hogo_cz нагадав мені це своїми кавовими записами. 
